ПСИХОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ВЧИТЕЛЯ ДО ВИКОРИСТАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

У статті розкрито актуальність проблеми визначення та розвитку основних духовних якостей вчителя, підкреслено їх вагоме значення у процесі використання здоров’язберігаючих технологій в загальноосвітніх навчальних закладах. Розглядається зміст духовних якостей вчителя як одного з зовнішніх факторів розвитку духовно-катарсичної активності підлітків в умовах загальноосвітнього навчального закладу. Стаття має за мету звернути увагу педагогічної спільноти до можливих шляхів «самоочищення» та «очищення» ціннісного світогляду молодого покоління – нової генерації Світової спільноти.

В статье раскрыта актуальность проблемы определения и развития основных духовных качеств учителя, подчеркнуто их большое значение в процессе исспользования сохраняющих здоровье технологий в обшеобразовательных учебных заведениях. Рассматривается содержание духовных качеств учителя как одного из внешних факторов развития духовно-катарсической активности подростков в условиях общеобразовательного учебного заведения. Цель статьи - обратить внимание педагогического сообщества на возможные пути «самоочищения» и «очищения» ценностного мировоззрения молодого поколения – новой генерации Мирового сообщества.

The problem of determination and actuality of development of teachers basic spiritual qualities is exposed in the article, their large value is underline in the process of healthsave technologies using. Maintenance of spiritual qualities of teacher is examined as one of external factors of adolscents spirituality-catharsis activity development in the conditions of general educational establishment. The purpose of the article is to pay attention for pedagogical association the possible ways of «self-cleaning» and «cleaning» of the valued world view of the young generation – future generation of the World association.

Ключові слова: духовні якості вчителя, здоров’язберігаючі технології.

Ключевые слова: духовные качества учителя, сохраняющие здоровье технологии.

Keywords: spiritual qualities of teacher, health saving technologies.

Актуальність проблеми

В сучасних умовах розвитку суспільства духовні якості вчителя мало вивчені, не приділяється належної уваги формуванню цих якостей у вищих навчальних закладах педагогічного профілю. Серйозність проблеми наростаючої бездуховності в наукових та освітянських колах не береться всіма до уваги, часто «заплющуються очі» на якість психологічного відбору молодих вчителів. Немотивовані або хибно мотивовані вчителі разом із неправильно сформованими духовними якостями, цінностями та шкідливими звичками стають загрозливим фактором деструктивних процесів не лише в освіті, а й, як наслідок, у суспільстві загалом.

Донедавна у навчальних закладах пострадянського простору особистість вчителя була взірцем та прикладом для наслідування, користувалась особливою шаною та повагою усією спільнотою. Кожна друга учениця мріяла здобути професію вчителя та бути достойним прикладом наступним поколінням. Професія вчителя несла цінності справедливості, правдивості, добра, порядності, фізичної та духовної «чистоти».

Сьогодні багато уваги приділяється вченими здоров’язберігаючим технологіям, однак недостатньо вичається особистість, яка використовує ці технології, як інструмент. Уявіть, наприклад, нетвирезого лікаря зі скалпелем у руках. В навчальних закладах можна часто зустріти вчителя, який палить, не займмається спортом, вживає алкогольні напої та дозволяє собі підвищувати голос на своїх вихованців, іноді вживає непристойні образливі слова по відношенню до учня. Така поведінка вчителя не повинна вважатися нормою оскільки швидко стає прикладом для наслідування іншими членами суспільства.

Міністр сім’ї, молоді та спорту України Равіль Сафіуллін заявив, що згідно останнім даним алкоголь в країні вживає 68% юнаків та 64% дівчат. 70% української молоді вживає алкогольні напої. В Україні палять 45% юнаків та 35% дівчат. 13% молоді вживають так звані легкі наркотики. За різними експертними оцінками, біля 80% наркозалежних - це молоді люди від 14 до 35 років. За словами міністра, в останні роки значно збільшилась кількість хворих на туберкульз та СНІД- інфікованих серед молоді, а також наркоманів. За останні десять років відсоток хворих на наркоманію серед неповнолітніх зріс у шість-вісім разів. Міністр закликає спільноту до активного образу життя та використання здоров’язберігаючих технологій в системі освіти України [18].

Серед інноваційних здоро’язберігаючих технологій для дітей шкільного віку слід виокремити: фітболгімнастику, художню гімнастику, пальчикову (вправи, ігри, картинки), дихальну та звукову гімнастику, імунну гімнастику, гідроаеробіку, психогімнастику (вправи, ігри, етюди, пантоміми) тощо. За останні роки популярності набуло застосування в практиці роботи навчального закладу оздоровчих технологій, що використовуються з профілактично-лікувальною метою, серед них можемо виділити наступні: фітотерапія (чаї, коктейлі, фітомішечки); аромотерапія (ароматизація приміщення); вітамінотерапія (вітамінізація страв). Ефективним вважається вченими впровадження у процеси життєдіяльності дитини оздоровчих технологій терапевтичного спрямування, до яких відносяться: арттерапія, піскова терапія, казкотерапія, ігрова терапія, сміхотерапія; музична терапія; кольоротерапія, тощо [19].

Розширюється когорта вчених, які без сумніву стверджують про необхідність переходу суспільства з Епохи Інформатизації в Епоху Духовності. Вчитель, як один з учасників навчально-виховного процесу (поряд з психологами, батьками учнів), залишається важливим фактором впливу на духовні трансформації свідомості в учнів [15, c. 4-5].

Аналіз останніх досліджень Проблемою духовного розвитку особистості, її вихованням займається значна кагорта вчених (І. Д. Бех, В. А. Роменець, В. О. Киричук, З. С. Карпенко, О. В. Киричук, Т. М. Титаренко, Е. О. Помиткін, О. М. Олексюк та багато інших) [5-11]. Проблемами підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, як основних носіїв духовних цінностей і ключових професійних компетентностей в умовах вищої (післядипломної) освіти «опікуються» педагоги, психологи – Л. В. Губернський, В. П. Андрущенко, В. В. Олійник, Л. І. Даниленко, В. А. Семиченко, Ю. Приходько, О. І. Бондарчук та ін [1; 3]. Останніми роками стали популярними комп’ютерні тестуючі системи, які дають змогу проводити моніторинг стану сформованості психологічних якостей особистісного зростання педагогів та керівників навчальних закладів («Персонал», автор В. О. Киричук) [17].

Недосліджені аспекти проблеми

Духовним якостям вчителя в деякій мірі приділяли увагу педагоги, психологи, філософи в усі часи. Однак конкретизація духовних якостей та їх розгляд, як фактора впливу на розвиток духовно-катарсичної активності підлітків в умовах загальноосвітнього навчального закладу залишається малодослідженим.

Мета статті Узагальнити сучасні дослідження з даної теми та конкретизувати зміст духовних якостей вчителя, як фактора впливу на ефективність використання здоров’язберігаючих технологій в навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу

Попередні результати авторського дисертаційного дослідження стали підґрунтям детальнішого розгляду та аналізу духовних якостей вчителя. Згідно отриманих в дисертаційному дослідженні результатів констатувального експерименту та висновків про істотний вплив особистості вчителя на розвиток духовно-катарсичної активності підлітка в умовах загальноосвітнього навчального закладу стала нагальна необхідність подальшого дослідження проблеми [6; 7; 8].

Вчитель має бути здатним підготувати людину до самостійного життя, виховати її духовність, яка стане основою діяльності, способу життя, стилю й характеру практичної поведінки. Ґрунтовні знання, навички практичної діяльності, професіоналізм й ряд інших важливих речей, без яких життєдіяльність людини є явищем неможливим, також входить у компетенцію і завдання освіти, однак жодна з них не охоплює її (освіти) сутності й не може претендувати на самодостатність. Сутність людського буття та відповідно процес підготовки до нього засобами освіти охоплюється поняттям «духовність», формування якої в конкретному індивідові робить його людиною. Отже сутність освіти – духовна. І хоча освіта аж ніяк не зводиться до духовного феномена, духовність є саме тим стрижнем, навколо якого концентруються всі інші характеристики, необхідні людині для повно форматного життя в суспільстві у якості особистості. Для досягнення такої високої мети, як виховання духовності, вчитель сам має сформувати у себе основні духовні якості. Дійсним учителем може бути лише людина глибокої і невичерпної сердечності, душевної теплоти й любові до своїх вихованців [3, 410-449].

Аналіз сучасної психолого-педагогічної та енциклопедичної літератури дали змогу виділити основні духовні якості вчителя: правдивість, милосердя, аскетизм, чистота, терпіння, розумність, любов до ближнього. Розглянемо якості детальніше.

Правдивість – здатність особистості не поступатися від істини та не викривляти її, використовувати критичне та логічне мислення, практично перевіряти знання, якщо це можливо. Істина – це слово вчителя, яке робить життя дитини зрозумілим та щасливим впродовж усього життя.

Правдивість – духовна якість, що характеризує людину, яка зробила для себе правилом говорити істину, не приховувати від інших людей і самого себе дійсний стан справ. Вимога правдивості є загальнолюдською. Вона випливає з потреби людей мати правильне уявлення про суспільство, в якому вони живуть, про вчинки оточуючих, які вони мають оцінювати, про життєві обставини, в які вони потрапляють. Проте реально правдивість в суспільстві часто порушується, допускається лише в певних межах і доповнюється у тій чи іншій мірі узаконеною неправдою і тоді говорять: «свята брехня» в ім’я вищого інтересу; «брехня в ім’я спасіння» нібито заради самих обманутих, які «не зрозуміють» або зроблять для себе неправильні висновки з тієї правди, яку взнають. І все ж справжня свідомість може будуватися лише на основі знання людьми правди, яка б вона не була, на глибокому розумінні соціально-історичних суперечностей і життєвих конфліктів, реальній оцінці труднощів та критики недоліків. Обман є недопустимим засобом в керівництві масами. Практика окозамилювання, спроби прикрашати дійсність народом завжди не сприймалися і засуджувалися [14, с. 374].

Учні дуже чуйні до правдивості слів вчителя. Знання вчителя, яке часто не співпадає з реальним життям, сприймається учнями за не правду та швидко втрачає авторитетність. З часом навчально-пізнавальна активність учнів падає, втрачається інтерес до предмету або навчання взагалі. Однак часто вчитель потрапляє в неоднозначні ситуації, де істинність знання важко перевірити. Наприклад, в таких предметах як «історія» (зміст підручників час від часу різний, в залежності від правлячої політичної сили та пануючої ідеології), «українська та зарубіжна література» (існують протиріччя моральних цінностей в літературі та цінностей сучасного суспільства, існування яких важко пояснити вихованцям) істина часто виглядає неправдоподібною.

Вчитель має давати правдиву інформацію про шкідливість тютюнопаління (вживання алкоголю, перегляд медіа реклами тощо) та швидко реагувати на зростаючу кількість кіосків з написом «тютюн – це Ваш успіх у житті» навколо навчального закладу.

Милосердя - прагнення допомогти усім страждаючим, вміння жити для інших, заради їх духовного зростання.

Милосердя – духовна якість, діяльна любов, яка виражається в готовності допомогти тим, що потрапили в біду (людям і всьому живому). В понятті милосердя поєднуються духовно-емоційний (переживання чужої біди як своєї) і конкретно-практичний (прагнення до реальної допомоги). Без першого аспекту милосердя перетворюється в філантропію, без другого – обмежується сентиментальністю. Основний метод виховання здатності до милосердя – особистий приклад батьків, дорослих, їхня повсякденна діяльність [2, с. 207].

Вихованці часто переживають складні ситуації в психічному та духовному розвитку. Саме в цей час несвоєчасний прояв милосердя з боку вчителя може привести до руйнівних наслідків для особистості учня: прояв агресивності та тривожності, асоціальності та замкнутості, неадекватної самооцінки або неправильно сформованої «Я-концепції» тощо. Недостатність вчасно проявленої уваги та підтримки вчителем до учня може призвести до ізоляції та відторгнення останноього, потрапляння учня під вплив шкідливих звичок вуличних компаній.

Аскетизм – духовна якість, здатність загартовувати свою силу волі (здатність в життєвих ситуаціях відмовлятися від певних зручностей та комфорту, дотримання «постів», загартовування тіла холодною водою та фізичними вправами).

Під аскетизмом також розуміють прагнення людини до доброчинного життя та боротьби з вадами та поганими звичками, здатність відмовитися від певних чуттєвих задоволень (споглядання, слухання, контроль сексуального потягу, смакового відчуття тощо) [16, с. 29-30].

Учні шкільного віку з часом рідше вважають себе дітьми, хоча і розуміють свою незрілість до дорослого відповідального життя. Аскетизм вчителя надихає підлітків на самовиховання власної сили волі, поступово відмовитися від батьківської гіперопіки та налаштуватися на реалії часто складного дорослого життя.

     Контроль чуттів є важливою передумовою духовного розвитку та розвитку розумових здібностей. Вчитель, який легко може управляти своїми чуттями стає врівноваженим в будь-якому місці при будь-яких обставинах, що дозволяє зберігати психологічну «тверезість» та «ясність» в любий час. Неконтрольовані, наприклад, смакові чуття можуть призвести до регулярного переїдання та надмірної ваги тіла (ожиріння). Неконтрольовані зорові та слухові чуття можуть захопити вчителя у полон серіалів бездуховного чи низько інформативного змісту, різнобарвних музичних композицій чи відеоігор. Учень має вчитися контролювати власні чуття в першу чергу у батьків та вчителя. Це збереже його життя від витрат часу на пусті розваги або ненормоване накопичення матеріальних цінностей.

Чистота - здатність тримати в чистоті тіло, слово, розум та настрій.

Значення слова «чистота» має різне трактування. Однак, найчастіше його розуміють в значеннях: бути охайною людиною, акуратною, чесною, відвертою, благородною, щирою, з високими моральними якостями та чистими почуттями [12, с. 825]

Сучасний вчитель має бути охайним, підтримувати в чистоті своє тіло та слово (не дозволяти собі використовувати нецензурні слова, володіти рідною та декількома іноземними мовами, не дозволяти собі висловлювати неконструктивні думки).

Особливої уваги потребує чистота розуму та настрою. Донедавна в кожній українській школі урок починався з молитви, при цьому учень просив у вищих духовних сил чистоти розуму для кращого засвоєння та запам’ятовування нових знань. Сьогодні вчитель часто просить учнів бути уважними до нового знання, прагне використати різноманітні інноваційні методи та технології для покращення засвоєння та сприйняття важливої інформації, прагне зацікавити учнів у власному предметі, навіть «бореться» за їх увагу. В сучасній школі за останні роки змінився настрій засвоєння знань - виникає негативний мотив, де не учень просить вчителя навчити його, а вчитель просить учня вчитися.

Терпіння - духовна якість, здатність переносити погодні та сезонні зміни, певні фізичні, естетичні, моральні незручності.

Терпіння – здатність не протидіючи, покірливо зносити всілякі життєві злигодні, труднощі й т. ін. [12, с. 514].

Вчитель цілком повно має володіти ситуацією в класі та школі, вчасно виявляти причину неадекватної поведінки підлітків та терпіти її, коли цього потребує ситуація. Раптові прояви вчителем гніву, злості або дратівливості можуть за лічені секунди зашкодити власному авторитету та змінити позитивне ставлення підлітків до себе на протилежне. Сила вчителя має внутрішню духовну природу – вміння терпіти.

Крім того, вчитель не може при учнях дозволяти собі нарікання на погодні умови, недостатню матеріально-технічну базу в школі чи малу зарплатню. Інформація подібна до цієї може зробити особистість вчителя в очах своїх вихованців незрілою, слабкою та незначущою. Підлітки поступово дозволяють і собі проявляти нетерплячість та імпульсивність під час навчального процесу: часто просять на уроці вийти в туалет, не терплять складних на їх думку завдань, на образи однолітків реагують імпульсивно, не обдумуючи, не зважаючи на місце, час та обставини.

     Розумність – здатність володіти власним розумом (контролювати власні думки та оберігати їх від негативних зовнішніх впливів) та інтелектом (вміти відрізняти добре від злого, досконало володіти знаннями про матеріальну та духовну природу оточуючого світу, давати відповіді собі та вихованцям на найважливіші питання людського буття «В чому сенс життя?», «Яка причина існування явищ народження та смерті?» «Що таке душа?» тощо.

Дещо близьке значення до розумності має моральність. Моральність – здатність людини творити добро не за зовнішнім примусом, а завдяки внутрішній свідомості та добровільності, характеризує моральну свободу особистості в загальнолюдському уявленні про добро та зло, етичні цінності та мотиви поведінки [2, с. 216].

Вчитель має навчити учня контролювати думки, оскільки вони є джерелом подальших вчинків, звичок, поведінки та формування характеру людини протягом життя. Часто неконтрольовані думки можуть зруйнувати життєтворчі потенційні можливості вихованців  нанівець, зробити його життя хаотичним, непідконтрольним його волі, призвести до несвідомого самогубства (алкоголь, тютюн, безконтрольне сексуальне життя тощо). Вчасно розтлумачені вчителем цілі життя дають можливість підлітку сформувати істинну картину майбутнього життя, приступити до його проектування та будівництва. Вчитель зобов’язаний бути вірним порадником та наставником, другом та підтримкою для вихованця.

     Любов до ближніх – духовна якість, здатність відмовитися від насилля, не завдавати живим істотам (людям, тваринам, рослинам) страждань.

     Любов до ближніх – здатність утримувати свої бажання від нанесення шкоди усьому живому без яких-небудь обмежень або вибору; відображає ідею споріднення всіх живих істот, не відокремленості людини від природи [16, с. 34].

     Вчитель має бути для учня прикладом бережливого ставлення до усіх живих істот та природи загалом: годувати тварин та охороняти їх життя від винищення, саджати різноманітні рослини та вчити доглядати за ними, вчити дітей бачити неповторну красу у кожній людині, тварині та рослині. В сучасному суспільстві ця духовна якість майже втратила свою силу, її не лише забули, а й всіляко пригноблюють можливість її повернення в людську свідомість. Зникнення цієї якості може призвести до повного самознищення людської цивілізації, навіть людини, як виду. Молодому поколінню з різних джерел інформації повідомляють, що світом керує людина та все у світі підкорене її інтересам та силі (зброя, гроші, людський все проникаючий та всемогутній розум тощо). Виховання крайнього егоїзму призводить до виправдання будь-якого насилля над живими істотами та своїм тілом зокрема. Тварин вбивають заради розваг, їжі та матеріального збагачення. Рослини винищуються швидкими темпами на усій планеті. І на кінець, ставлення людини до людини ґрунтується все частіше на егоїстичних інтересах і ніяк не на загальнолюдських духовних цінностях (виникають війни, конфлікти, теракти, расові та національні дискримінації). Формується думка: «Право на вільне життя на планеті Земля залишає за собою тільки людина, а іноді тільки одна нація чи спільнота».

     Слід згадати, що в навчальних закладах окрім фізичного насилля може виникати психологічне насилля – це ситуації, коли вчитель підвищує тон голосу на вихованця, управляє його поведінкою психологічними прийомами маніпуляції свідомості тощо. Підлітки швидко схоплюють приклади такої поведінки, вчаться їй та наслідують в повсякденному житті.

     Останнім часом помітно зростає психічне та фізичне насилля над собої, над власним тілом. Вихованці грають у комп’ютерні ігри ненормовані часом, зневажають їжею та відпочинком. Тютюнопаління та алкогольні напої не вважаються загрозливим фактором для власного здоров’я, оскільки особи, які пропагують здоровий спосіб життя самі часто палять та вживають такі напої.

Висновки Загалом можна зробити висновок про належний детальний розгляд основних духовних якостей вчителя. Однак їх уточнення та розширення може бути продовжене. Важливим в даній роботі залишається питання визначення інтенсивності впливу тих чи інших духовних якостей вчителя на ефективність використання здоров’язберігаючих технологій у навчальних закладах освіти. Незаперечним фактом можна вважати те, що розглянуті вище якості відіграють першочергову роль у формуванні високодуховної особистості вчителя та його вихованців.

Перспективи подальших досліджень Подальші дослідження будуть спрямовані на пошук і розробку шляхів формування духовних якостей вчителя.

ЛІТЕРАТУРА

1.                     Бондрчук О. І. Особливості реалізації гуманістично-ціннісного підходу у післядипломній педагогічній освіті. // Післядипломна освіта в Україні. – 2009. - №1.

2.                     Гончаренко Семен. Український педагогічний словник. – Київ : Либідь, 1997. – 376 с.

3.                     Губернський Л., Андрущенко В. Філософія як теорія та методологія розвитку освіти. – К. : «МП Леся», 2008. – 516 с.

4.                     Життєві домагання. Монографія. – К.: Педагогічна думка, 2007. – 456 с. С. 69

5.                     Карпенко З. C. Аксіологічна психологія особистості. – Івано-Франківськ.: Лілея-НВ, 2009. 512 с.

6.                     Киричук В. В. Психологічна підготовка класних керівників до розвитку духовно-катарсичної активності підлітків // Вісник післядипломної освіти: зб. наук. праць / Ун-т менедж. освіти АПН України, Асоц. безперерв. освіти дорослих ; редкол. : О. Л. Ануфрієва та ін. – К. , 2005 – Вип. 13 / голов. ред. В. В. Олійник. – К. : Геопринт, 2009. – Ч. 2. – 344 с. С. 164-168.

7.                     Киричук В. В. Духовно-катарсична активність особистості в контексті суб’єктно-вчинкової парадигми // Вісник післядипломної освіти: Зб. наук. праць. – Вип. 6 / Ред. кол. : В. В. Олійник (гол. ред.) та ін. – К. : Геопринт, 2007.- 272 с. – С. 11-15.

8.                     Киричук В. В. Змістова характеристика компонентів духовно-катарсичної активності особистості як детермінант самопроектування її фахового зростання. // Вісник післядипломної освіти: зб. наук. праць/ Ун-т менедж. освіти АПН України, Асоц. безперерв. освіти дорослих; редкол.: О. Л. Ануфрієва та ін. – К. , 2005 – Вип. 11/ голов. ред. В. В. Олійник. – К. : Геопринт, 2009. – Ч.2. – 352 с. С.153-160.

9.                     Киричук В. В. Стимулювання духовно-катарсичної активності обдарованих підлітків. // Практична психологія та соціальна робота. №12 – 2008 С. 15-24

10.                Киричук О. В., Киричук В. О., Киричук В. В. Народження та зростання духовної особистості: теорія, діагностика, тренінг: науково-методичний посібник. / Інститут обдарованої дитини АПН України. – К. : Либідь, 2008. – 90 с.

11.                Маралов В. Г. Основы самопознания и саморазвития: Учеб. пособие для студ. сред. пед.. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2002. – 256 с. С. 32.

12.                Новий тлумачний словник української мови. Т 4. - К. : АКОНІТ, 1998. – 920 с.

13.                Олексюк О. М. Педагогіка духовного потенціалу особистості: сфера музичного мистецтва: Навч. посіб. / О. Олексюк, М. Ткач – К.: Знання України, 2004. – 264 с.

14.                Педагогічний словник / За редакцією дійсного члена АПН України Ярмаченка М. Д. – К. : Педагогічна думка, 2001. – 516 с.

15.                Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості: Монографія. – К.: Наш час, 2005. – 280 с. – Бібліогр.: с. 252-278.

16.                Философский энциклопедический словарь. – М. : ИНФРА-М, 2004. – 576 с.

17.                http://www.unv.com.ua – 03.04.2010 Смотрін В. О., Киричук. В. О., Киричук В. В. Комп’ютерний тестуючий комплекс «Персонал-ψ».

18.                http://news.bigmir.net/health/345164/ - 03.11.2010 Новини здоров’я.

19.                http://www.ird.npu.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=46:2008-05-28-12-56-28&catid=3:2008-03-19-10-26-56&Itemid=11 - 03.11.2010  Здоров’язберігаючі технології

20.                     Bhaktivedanta Swami, A. C. The Bhagavad-gita As It Is, first edition. New York: Macmillan, 1968.

Прикладні розробки автора:

«УНІВЕРСАЛ» - комп’ютерна програма моніторингу духовного розвитку особистості віком 6-16 років, проектування особистісного розвитку в освітньому просторі. Програма призначена для усіх учасників навчально-виховного процесу в школах, гімназіях, ліцеях, ПТНЗ тощо.

«ПЕРСОНАЛ» - комп’ютерна програма призначена для моніторингу духовного розвитку особистості віком 15 і більше років, профорієнтація, визначення психологічної готовності до управлінської та педагогічної діяльності тощо. Програма призначена для працюючих будь-якої організації, психологів, керівників відділів кадрів тощо.

ЗМІСТОВА ХАРАКТЕРИСТИКА КОМПОНЕНТІВ ДУХОВНО-КАТАРСИЧНОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ ЯК ДЕТЕРМІНАНТ САМОПРОЕКТУВАННЯ ЇЇ ФАХОВОГО ЗРОСТАННЯ

У статті розглядається проблема дослідження складових духовно-катарсичної активності особистості. Розкрито основний зміст таких понять, як: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність. Стаття має за мету розширити наукове сприйняття дослідження духовного катарсису особистості, віднайти нові шляхи її самопроектування.

В статье рассматривается проблема исследования составляющих духовно-катарсической активности личности. Раскрыто основное содержание таких понятий, как: эмоциональная экспансивность, учебно-познавательная активность, ценностные приоритеты, жертвенность. Статья имеет цель расширить научное восприятие исследования духовности и катарсиса личности, найти новые пути ее самогопроектирования.

The research problem of personality spirituality-catharsis activity constituents is examined in the article. Basic maintenance of such concepts is exposed, as: emotional effusiveness, educational-cognitive activity, valued priorities, sacrificeness. The article has a goal to extend scientific perception of research of spirituality and catharsis of personality, find new ways of self projecting.

Ключові слова: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність, духовно-катарсична активність.

Ключевые слова: эмоциональная экспансивность, учебно-познавательная деятельность, ценностные приоритеты, жертвенность, духовно-катарсическая активность.

Keywords: emotional effusiveness, educational-cognitive activity, valued priorities, sacrificeness, spirituality-catharsis activity.

Актуальність проблеми Сьогодні як ніколи гостро стоїть завдання осмислення та пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу, на цій основі й повинна формуватись нова педагогіка – педагогіка вільної відповідальної людини. Триває процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, які заважають по-новому бачити проблеми становлення людини як розвиненої особистості, спроможної створити свій життєвий проект, відповідально ставитись до життя, впевнено приймати історичний виклик ХХІ століття (В. Г. Кремень) [1, c. 5].

Ідеалом освітянських і виховних систем багатьох країн (Франції, Японії, Швеції, України) є людина, здатна в умовах ринкової економіки зберігати й відтворювати загальнолюдські цінності, трудитися творчо. Однак, в українському суспільстві цей ідеал залишається неусвідомленим, масштабні внутрішні психологічні зміни мають зовсім протилежний характер [2, c. 9].

Ознаки бездуховності, безкультур’я, жорстокого цинізму та егоїзму зустрічаються як серед фахівців освіти так і серед фахівців інших галузей господарства України. Складність ситуації важко уявити, оскільки стрімке зниження духовної активності людей може призвести до непередбачуваних руйнівних наслідків. Усвідомлюючи це, ми вважаємо за необхідне об’єднати зусилля сучасних психологів та педагогів щодо очищення духовного простору особистості від руйнівних факторів її професійного саморозвитку.

Аналіз останніх досліджень Проблемою духовного розвитку особистості займалися вчені усіх часів (Сократ, Платон, Аристотель, Декарт, Руссо, Джеймс, Сухомлинський, Макаренко, Виготський, Бердяєв та ін.). І від сьогодні їй приділяється велика увага в численних наукових працях філософів, педагогів, психологів (В. А. Семиченко, В. А. Роменець, О. В. Киричук, Т. М. Титаренко, О. І. Бондарчук, Е. О. Помиткін, І. Д. Бех, С. П. Дергун та багато інших) [3].

Недосліджені аспекти проблеми Залишається малодослідженим питання змісту духовної активності особистості в розрізі самоочищення (катарсису), самоаналізу, самопроектування та саморозвитку. В цій ситуації може допомогти розуміння змісту основних компонентів духовно-катарсичної активності особистості.

Мета статті Висвітлення сучасного стану розуміння змісту таких компонентів духовно-катарсичної активності, як: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність.

Результати теоретичного аналізу проблеми В працях вітчизняних та зарубіжних учених відзначається, що буття людини різнопланове. Виділяються три складові людської сутності – тілесна (фізична), душевна (психічна) й духовна [4, c. 294-298]. Духовна сутність людини має ключове значення для професійного самовизначення та самопроектування. Саме духовна активність штовхає людину до: самоаналізу, самопізнання та самооцінки власних здібностей і ціннісних орієнтацій; дій в розумінні міри відповідності власних особливостей вимогам обраної професії; дій в саморозвитку у себе здібностей та можливостей в процесі професійної підготовки та навчання з метою досягнення більш повної відповідності себе відносно обраної професії та професії відповідно до власних домагань [5, c. 30].

Отже, духовно-катарсична активність особистості – це інтегрований показник інтенсивності діяльності людини, що спрямована на самовдосконалення, самореалізацію та самоперевершення своїх внутрішніх потенціалів (можливостей) шляхом самоаналізу, самопізнання, самооцінки та самоочищення власного духовного світу у відповідності до вселюдських цінностей та духовних законів гармонійного розвитку і життя.

Розглянемо більш детально поняття духовно-катарсичної активності через її складові: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети та жертовність. Складові компоненти духовно-катарсичної активності пройшли експериментальну перевірку та показали високі позитивні інтеркореляційні зв’язки.

Емоційна експансивність – особливість особистості, яка характеризується мірою психічної активності у ставленні до дійсності, до особистого (внутрішнього) та навколишнього життя [6].

Відомий соціометрист Дж. Л. Морено та його послідовники стверджують, що найменшою соціальною одиницею в суспільстві є соціальний атом (індивідуум та ті люди, близькі або далекі, з якими він емоційно пов’язаний в цей момент). Об’єм соціального атома (коло спілкування) під час дорослішання збільшується. Частота емоційного обміну (сума негативних та позитивних емоційних виборів, що дає окремий індивідуум у ставленні до інших) – це є емоційна експансивність індивідуума. Емоційна експансивність характеризує, на думку автора, потребу особистості у спілкуванні. Надмірне зниження емоційної експансивності може бути ознакою соціальної смерті, яка в свою чергу є передвісником фізичної та духовної смерті [7].

Спілкування – це процес, у якому одна самітня душа відкриває себе іншій, і між ними встановлюється інтимний духовний зв’язок. До того ж, спілкування – вища форма зв’язку між людьми серед комунікативних ліній суспільства [8, c. 45].

Протилежний спілкуванню процес – відокремлення, роз’єднання, яке обмежує або порушує вільний духовний зв’язок душ і збільшує їхню самітність. Його наслідки: замкнутість, відлюдненість, брак потреби і смаку до спілкування з іншими людьми і продуктами ноосфери, що призводять, у кінцевому рахунку, до тяжких хвороб. Дефіцит спілкування негативно впливає на духовний світ людини, позбавляє її радості спілкування з людьми та з культурою людства [там же].

Багато вчених-психологів наголошують на важливості емоцій не лише у спілкуванні, а й у будь-якій поведінці людини - мотиваційна теорія емоцій [9, c. 44]

Думка про те, що емоції є основними мотивами людської поведінки, відома ще з часів античності. Прихильники та послідовники Епікура твердо вважали, що люди прагнуть задоволення та уникають незадоволення. При цьому очікування задоволення є і стимулом, і тим, що надає сенс поведінці [10]. Багато вчених розглядають емоції як джерело енергії для думки, як джерело узгодженості «Я» людини [11, c. 7].

В науковій психології неодноразово висловлювалися ідеї про місце емоцій у мотивації поведінки. Так, Фредерік Бартлетт відмічає, що емоції забезпечують стимулювання неспецифічного характеру для виконання необхідної дії. Виникнення емоції (Бартлетт) означає вказівку організму на зіткнення несумісних тенденцій до дії (негативні емоції) або на можливу інтеграцію цих тенденцій (позитивні емоції) [12]. Подібні ідеї можна побачити у дослідженнях мотиваційної сфери в науковій школі Курта Левіна, роботах Роберта Лепера та Пола Янга [13].

Слід також згадати психологічну теорію З. Фройда про корисність негативного катарсису (відреагування негативними емоціями на негативні емоції інших) для покращення емоційного настрою реагуючого та уникнення більш небезпечних емоцій (агресії, гніву, жаху). Численні експериментальні дослідження свідчать про те, що дана теорія спрацьовує лише у тих випадках, коли людина в неї вірить. Оскільки агресивна поведінка більшості людей довільна, не має за мету покращити власний настрій через від реагування негативними емоціями - теорія катарсису не спрацьовує, а негативні емоції, як складова емоційної експансивності, потребують мінімізації [14, c. 110-119].

Отже, емоційна експансивність, як показник потреби особистості у спілкуванні, має важливе значення для духовного зростання особистості – є невід’ємною складовою духовно-катарсичної активності. Так як емоції (позитивні та негативні) виражають найбільш значимі для людини аспекти ситуацій, то емоційна експансивність виражає значимість тих чи інших людей для особистості, потребу спілкування з усіма ними та сприйняття кожної людини як спорідненої душі. При цьому відбувається катарсис (очищення) свідомості людини від соціальної дисгармонії, соціальної та духовної смерті.

Навчально-пізнавальна активність – здатність людини засвоювати, зберігати, узагальнювати нову інформацію та відображати в свідомості явища реальної дійсності, їхню сутність за допомогою пам’яті, уваги та мислення [6].

Духовність – дійова сила і специфічно людська здібність, здібність творчої людини. А щоб стати дійсним творцем, людина повинна, користуючись духовними здобутками людства, навчитися: а) перетворювати чужі почуття і думки (зміст духовності) у власні здібності і уміло користуватися ними у діяльності і житті; б) наповнювати чужі думки власними почуттями і керуватися ними, як інструментами діяльності; в) постійно розширювати і поглиблювати свій духовний світ, заповнюючи його мозаїчну картину власними здобутками [8, c. 17].

Навчальні технології у освітніх закладах разом із роботою людини над собою сприяють вростанню останнього у духовний світ на повну глибину й дають можливість уміло користуватися його здобутками. Особистості надається можливість для того, щоб його душа визріла на навчальному матеріалі - тоді він стає початковим творцем. Знання та навчальний матеріал, у якому сплетені чужі думки і почуття з уявою у гармонії між собою засвоюються вільно, без спеціальних зусиль (як гарні вірші, дотепи, яскраві думки) і щонайглибше западають у душу людини [там же].

Духовний світ людина засвоює почуттями, оволодіває мисленням, а його більш повну картину заповнює продуктами уяви. Мисленням людина здобуває знання про те, що сприйняти не може. Перешкоди, завади, задачі, які виникають на шляху до майбутнього, покликане долати мислення. Воно – розумова і психомоторна активність, яка спрямована на перетворення невідомого – і тому майбутнього – на сучасне, засвоєне і привласнене [там же].

Залежно від перешкод, завад і задач, з якими зустрічається людина у житті і діяльності, у навчанні, розрізняються такі типи мислення: 1. Мислення як розуміння для себе справжніх зв’язків між предметами, явищами природи і духовного світу, - асиміляція думок. 2. Мислення – розв’язування задач у розумовому плані, перетворення невідомого у відоме: думку – у програму дій, уяву - в образ, почуття – у мірку істини, добра і краси дій. 3. Мислення, як процес розв’язання психомоторних задач живими рухами людини. Всі три типи мислення дотримуються однієї мети – перетворити невідоме у відоме і відкрити шлях у майбутнє: найближче чи віддалене у часі; а розрізняються вони лише матеріалом, над яким працює мислення [8, c. 18].

Отже, навчально-пізнавальна активність особистості, як складова духовно-катарсичної активності, може вважатися мірою участі людини у використанні усіх типів мислення – на шляху відкриття особистого майбутнього та пізнання невідомого. Катарсис в навчально-пізнавальній діяльності людини проходить через очищення власної картини життя від смути, неясності, неосвіченості.

Ціннісні пріоритети - це механізм духовного відкриття та надбання власного “Я” особистості, який відображає її внутрішній світ та має провідне значення для неї [6].

Духовність, яка не розрізняє добра і зла, не є істинною. Дійсна духовність завжди веде людину до істини, блага і корисності, краси людини і природи [8, c. 44].

В нагоді стають ціннісні пріоритети. Їх значення найважливіші у житті людини, оскільки вони регулюють вектор розвитку особистості (деструктивний розвиток чи конструктивний, життя заради руйнування чи творення). Цінності, що сформувалися на протязі життя багатьох поколінь, пройшли випробування часом, різними культурними та історичними епохами, мають бути прийняті людиною максимально повно у життєву практику та її внутрішній світ.

Відступ від певних цінностей призводить до конфліктів. А коли ускладнення досягають межі, починається гостра боротьба. Боротьба вже не думок, почуттів чи поглядів, а йдеться про руйнування або знищення один одного [8, c. 45].

Все частіше у житті людини зустрічаються штучно створені ситуації зіткнення двох і більше універсальних цінностей. Неосвічена людина губиться в такій ситуації та втрачає життєві орієнтири. Наприклад, уряди багатьох держав створили протиріччя між цінностями здоров’я та свободи, коли пропагують громадянам здоровий спосіб життя і дають повну свободу права курити чи не курити. При цьому, ніби навмисно, забувають про корисність, благо, та цінність життя – допускають рекламу, продаж та популяризацію шкідливих речовин: тютюну, алкогольних напоїв, ліків сумнівної корисності тощо. Цінність свободи, в цьому випадку, стала безвідповідальною, а цінність здоров’я – втратила свій смисл. Подібні зіткнення цінностей відмічають багато вчених-психологів. Так, В. А. Семиченко неодноразово згадує в своїх наукових працях про зіткнення цінності «моди» у підростаючого покоління з моральними законами, спотворених цінностей демократії з цінностями права і законів тощо [4, c. 369].

Збагачення людини духовними цінностями може відбуватися двома шляхами: зрівняння (через руйнування) зовнішньої духовності під рівень своєї, власної бездуховності (шлях Герострата); працею над собою, щоб досягти вершин людської духовності – і з нею зрівнятися (шлях Гете) [8, c. 7].

Цінність виступає щодо людини як деякий конкретно не розгорнений мотив її діяльності, що визначає її цілі й загальний спосіб дії. Можна сказати, що це «мотив мотивів». Звідси смислова послідовність дій та вчинків, що звільняє людину (відбувається катарсис) від необхідності щомиті чинити вибір, приймати помилкові рішення. Так, якщо людина прагне дотримуватися вимог честі і обов’язку, їй достатньо дотримуватися установленої життєвої стратегії – орієнтації на моральні цінності [15, c. 221].

Серед базових універсальних цінностей людства слід згадати: благо, добро, свобода, життя, краса, істина, творчість, користь, правда, співпричетність, здоров’я, традиція, святість. Засадовими цінностями для українського суспільств вважаються: сім’я, здоров’я, мистецтво, праця, навчання, друзі, батьківщина, громадські обов’язки, моральні цінності. Кожна цінність має свою протилежність. Крім того беруть верх і такі деструктивні цінності, як: гроші, влада, мода, сила [15, c. 219-225].

Жертовність – здатність особистості віддавати (предмети, цінності, результати власної творчості, навіть себе) заради надії на більше благо для себе, кого-небудь або чого-небудь в майбутньому [6].

Жертовність – це поняття, що аналізує міру всеосяжності особистості людини, здатність бути потрібним, необхідним, корисним заради власного духовного розвитку та духовного розвитку інших, очищення власної свідомості від духовної напруги. Жертовність може проявлятися у різних видах діяльності людини.

Розглянемо поняття жертовності, наприклад, у спілкуванні. При спілкуванні кожен партнер шукає в іншому насамперед для себе певний зміст духовного світу, душевні якості, почуття і думки, переживання, які співзвучні його власним здобуткам. Дійовий обмін сприяє збагаченню кожного тому, що тут діє по всіх усюдах закон: чим більше віддаєш, тим більше збагачуєшся – і стаєш всеосяжнішим. Тут зливаються не лише самітні душі (що дуже важливо), але і духовність людини стає однією на двох і тих, хто спілкується [8, c. 48].

Спілкування може оцінюватися мірками інтенсивності і продуктивності, напруженості. Для нього можливе посилення, густина потоку енергії і інформації, які знаходяться в обігу, які можуть захоплюватися кожним у спілкуванні. Всі ці фактори сприяють розвитку таланту і його складових – окремо і вцілому [там же].

В інших видах діяльності людини жертовність проявляється дещо подібно, як і у спілкуванні, але й з певними відмінностями. Наприклад, у мистецтві, людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що нею зроблене, створене і реально існує в тій чи іншій формі, стає продуктом її діяльності – твором. Вона старалась і укладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви у сировину – у знакові системи якої завгодно фізичної природи: тексти, сполучення фарб, звуки чи то інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним, якщо символ у творі – його структура, заряджена майже нескінченною енергією і інформацією, які ніколи не вичерпні. Кожна людина з твору візьме (розпредметить) стільки, скільки дозволить рівень розвитку її мислення, почуттів та уяви. Для одних символ – поштовх до чергової творчої роботи, для інших – джерело насолоди, а треті – задовольняють себе позитивними емоціями [8, c. 82-85].

Так, жертовність поряд із духовністю - це продукти діяльності багатьох поколінь творців, які втілилися у речовину, зміст своїх думок, почуттів та уяви – своєї душі. Дійсно смисли ці нематеріальні, але вони пов’язані з психічним життям людини, зі сферою ідей, внутрішнім психічним світом, який немає видимих меж [8, c. 44]. Жертовність очищає психіку людини від думок, які вичерпали свої творчі можливості або негативно діють на психічний стан людини, звільняє місце для нових, більш корисних у духовному зростанні людини ідей.

Навіть дана наукова праця, яку ви зараз читаєте, є творчим продуктом діяльності автора та багатьох дослідників, які жертвували великим об’ємом власної енергії заради збагачення ідеями наукового простору людства та очищення власного світу ідей від неясності, заради досягнення істини – універсальної цінності людства. Жертовність неймовірно корисна для того, хто є її джерелом і того, хто користується її плодами. Крім того, жертовність – це вічне джерело творчої енергії, джерело вічного життя та духовного розвитку людини.

Висновки Отже, складові духовно-катарсичної активності особистості можна вважати важливими детермінантами самопроектування фахового зростання у будь-якій галузі, в тому числі – освіті. Емоційна експансивність допомагає зберегти духовне життя особистості, навчально-пізнавальна активність збагачує духовне життя, ціннісні пріоритети визначають вектор духовного розвитку, жертовність – перетворює духовну активність на вічність.

Перспективи подальших досліджень Подальші дослідження будуть спрямовані на пошук і розробку шляхів стимулювання духовно-катарсичної активності в професійній діяльності освітян.

ЛІТЕРАТУРА

1.                     Перспективні освітні технології: Наук.-метод. посібник. /За ред. Г. С. Сазоненко – К.: Гопак, 2000. – 560 с.

2.                     Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – 335 с.

3.                     Киричук О.В. На шляху до Людини Духовної (Духовно-катарсична активність вихованця як показник ефективності педагогічної системи освітнього закладу)// Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. - №2-3. – С.50-58.

4.                     Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г. С.Костюка АПН України/ За ред. С.Д. Максименка. Т.ІХ, част. 6. – К., 2007 – 492 с.

5.                     Самоукина Н. В. Психология профессиональной деятельности. 2-изд. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.: ил. – (Серия «Учебное пособие»).

6.                     Великий тлумачний словник сучасної української мови. http://www.slovnyk.net – 03.01.2009

7.                     Дж. Л. Морено. Социометрия. Экспериментальный метод и наука об обществе. Издательство «Иностранной литературы», М., 1958. 106-111 с.

8.                     Клименко В. Людина і ноосфера. \Навчальний посібник. Частина 2. Науково –виробниче підприємство «Альф». К.-1993. 101 с.

9.                     Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. – 544 с.

10.                Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. – М.: Политиздат, 1975

11.                Лафренье Питер. Эмоциональное развитие детей и подростков. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, - 2004. – 256 с.

12.                Bartlett, F. Feeling, imaging and thinking. British Journal of Psychology, 16(1). 1925

13.                Leeper, R. W. A motivational theory of emotion to replace “Emotion as disorganized response”. Psychological Review, 55, 5-21. 1969

14.                Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. – 544 с.

15.                Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів //В. Г. Нестеренко. – К.:Абрис, 1995. – 336 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні)

16.                     Bhaktivedanta Swami, A. C. The Bhagavad-gita As It Is, first edition. New York: Macmillan, 1968.

Прикладні розробки автора:

«УНІВЕРСАЛ» - комп’ютерна програма моніторингу духовного розвитку особистості віком 6-16 років, проектування особистісного розвитку в освітньому просторі. Програма призначена для усіх учасників навчально-виховного процесу в школах, гімназіях, ліцеях, ПТНЗ тощо.

PERSONAL - комп’ютерна програма призначена для моніторингу духовного розвитку особистості віком 15 і більше років, профорієнтація, визначення психологічної готовності до управлінської та педагогічної діяльності тощо. Програма призначена для працюючих будь-якої організації, психологів, керівників відділів кадрів тощо.