У статті розглядається проблема дослідження складових духовно-катарсичної активності особистості. Розкрито основний зміст таких понять, як: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність. Стаття має за мету розширити наукове сприйняття дослідження духовного катарсису особистості, віднайти нові шляхи її самопроектування.
В статье рассматривается проблема исследования составляющих духовно-катарсической активности личности. Раскрыто основное содержание таких понятий, как: эмоциональная экспансивность, учебно-познавательная активность, ценностные приоритеты, жертвенность. Статья имеет цель расширить научное восприятие исследования духовности и катарсиса личности, найти новые пути ее самогопроектирования.
The research problem of personality spirituality-catharsis activity constituents is examined in the article. Basic maintenance of such concepts is exposed, as: emotional effusiveness, educational-cognitive activity, valued priorities, sacrificeness. The article has a goal to extend scientific perception of research of spirituality and catharsis of personality, find new ways of self projecting.
Ключові слова: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність, духовно-катарсична активність.
Ключевые слова: эмоциональная экспансивность, учебно-познавательная деятельность, ценностные приоритеты, жертвенность, духовно-катарсическая активность.
Keywords: emotional effusiveness, educational-cognitive activity, valued priorities, sacrificeness, spirituality-catharsis activity.
Актуальність проблеми Сьогодні як ніколи гостро стоїть завдання осмислення та пізнання буття, створення нової філософії освіти, відкритої до таємниць життя людини, її прагнень, життєвого потенціалу, на цій основі й повинна формуватись нова педагогіка – педагогіка вільної відповідальної людини. Триває процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, які заважають по-новому бачити проблеми становлення людини як розвиненої особистості, спроможної створити свій життєвий проект, відповідально ставитись до життя, впевнено приймати історичний виклик ХХІ століття (В. Г. Кремень) [1, c. 5].
Ідеалом освітянських і виховних систем багатьох країн (Франції, Японії, Швеції, України) є людина, здатна в умовах ринкової економіки зберігати й відтворювати загальнолюдські цінності, трудитися творчо. Однак, в українському суспільстві цей ідеал залишається неусвідомленим, масштабні внутрішні психологічні зміни мають зовсім протилежний характер [2, c. 9].
Ознаки бездуховності, безкультур’я, жорстокого цинізму та егоїзму зустрічаються як серед фахівців освіти так і серед фахівців інших галузей господарства України. Складність ситуації важко уявити, оскільки стрімке зниження духовної активності людей може призвести до непередбачуваних руйнівних наслідків. Усвідомлюючи це, ми вважаємо за необхідне об’єднати зусилля сучасних психологів та педагогів щодо очищення духовного простору особистості від руйнівних факторів її професійного саморозвитку.
Аналіз останніх досліджень Проблемою духовного розвитку особистості займалися вчені усіх часів (Сократ, Платон, Аристотель, Декарт, Руссо, Джеймс, Сухомлинський, Макаренко, Виготський, Бердяєв та ін.). І від сьогодні їй приділяється велика увага в численних наукових працях філософів, педагогів, психологів (В. А. Семиченко, В. А. Роменець, О. В. Киричук, Т. М. Титаренко, О. І. Бондарчук, Е. О. Помиткін, І. Д. Бех, С. П. Дергун та багато інших) [3].
Недосліджені аспекти проблеми Залишається малодослідженим питання змісту духовної активності особистості в розрізі самоочищення (катарсису), самоаналізу, самопроектування та саморозвитку. В цій ситуації може допомогти розуміння змісту основних компонентів духовно-катарсичної активності особистості.
Мета статті Висвітлення сучасного стану розуміння змісту таких компонентів духовно-катарсичної активності, як: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети, жертовність.
Результати теоретичного аналізу проблеми В працях вітчизняних та зарубіжних учених відзначається, що буття людини різнопланове. Виділяються три складові людської сутності – тілесна (фізична), душевна (психічна) й духовна [4, c. 294-298]. Духовна сутність людини має ключове значення для професійного самовизначення та самопроектування. Саме духовна активність штовхає людину до: самоаналізу, самопізнання та самооцінки власних здібностей і ціннісних орієнтацій; дій в розумінні міри відповідності власних особливостей вимогам обраної професії; дій в саморозвитку у себе здібностей та можливостей в процесі професійної підготовки та навчання з метою досягнення більш повної відповідності себе відносно обраної професії та професії відповідно до власних домагань [5, c. 30].
Отже, духовно-катарсична активність особистості – це інтегрований показник інтенсивності діяльності людини, що спрямована на самовдосконалення, самореалізацію та самоперевершення своїх внутрішніх потенціалів (можливостей) шляхом самоаналізу, самопізнання, самооцінки та самоочищення власного духовного світу у відповідності до вселюдських цінностей та духовних законів гармонійного розвитку і життя.
Розглянемо більш детально поняття духовно-катарсичної активності через її складові: емоційна експансивність, навчально-пізнавальна активність, ціннісні пріоритети та жертовність. Складові компоненти духовно-катарсичної активності пройшли експериментальну перевірку та показали високі позитивні інтеркореляційні зв’язки.
Емоційна експансивність – особливість особистості, яка характеризується мірою психічної активності у ставленні до дійсності, до особистого (внутрішнього) та навколишнього життя [6].
Відомий соціометрист Дж. Л. Морено та його послідовники стверджують, що найменшою соціальною одиницею в суспільстві є соціальний атом (індивідуум та ті люди, близькі або далекі, з якими він емоційно пов’язаний в цей момент). Об’єм соціального атома (коло спілкування) під час дорослішання збільшується. Частота емоційного обміну (сума негативних та позитивних емоційних виборів, що дає окремий індивідуум у ставленні до інших) – це є емоційна експансивність індивідуума. Емоційна експансивність характеризує, на думку автора, потребу особистості у спілкуванні. Надмірне зниження емоційної експансивності може бути ознакою соціальної смерті, яка в свою чергу є передвісником фізичної та духовної смерті [7].
Спілкування – це процес, у якому одна самітня душа відкриває себе іншій, і між ними встановлюється інтимний духовний зв’язок. До того ж, спілкування – вища форма зв’язку між людьми серед комунікативних ліній суспільства [8, c. 45].
Протилежний спілкуванню процес – відокремлення, роз’єднання, яке обмежує або порушує вільний духовний зв’язок душ і збільшує їхню самітність. Його наслідки: замкнутість, відлюдненість, брак потреби і смаку до спілкування з іншими людьми і продуктами ноосфери, що призводять, у кінцевому рахунку, до тяжких хвороб. Дефіцит спілкування негативно впливає на духовний світ людини, позбавляє її радості спілкування з людьми та з культурою людства [там же].
Багато вчених-психологів наголошують на важливості емоцій не лише у спілкуванні, а й у будь-якій поведінці людини - мотиваційна теорія емоцій [9, c. 44]
Думка про те, що емоції є основними мотивами людської поведінки, відома ще з часів античності. Прихильники та послідовники Епікура твердо вважали, що люди прагнуть задоволення та уникають незадоволення. При цьому очікування задоволення є і стимулом, і тим, що надає сенс поведінці [10]. Багато вчених розглядають емоції як джерело енергії для думки, як джерело узгодженості «Я» людини [11, c. 7].
В науковій психології неодноразово висловлювалися ідеї про місце емоцій у мотивації поведінки. Так, Фредерік Бартлетт відмічає, що емоції забезпечують стимулювання неспецифічного характеру для виконання необхідної дії. Виникнення емоції (Бартлетт) означає вказівку організму на зіткнення несумісних тенденцій до дії (негативні емоції) або на можливу інтеграцію цих тенденцій (позитивні емоції) [12]. Подібні ідеї можна побачити у дослідженнях мотиваційної сфери в науковій школі Курта Левіна, роботах Роберта Лепера та Пола Янга [13].
Слід також згадати психологічну теорію З. Фройда про корисність негативного катарсису (відреагування негативними емоціями на негативні емоції інших) для покращення емоційного настрою реагуючого та уникнення більш небезпечних емоцій (агресії, гніву, жаху). Численні експериментальні дослідження свідчать про те, що дана теорія спрацьовує лише у тих випадках, коли людина в неї вірить. Оскільки агресивна поведінка більшості людей довільна, не має за мету покращити власний настрій через від реагування негативними емоціями - теорія катарсису не спрацьовує, а негативні емоції, як складова емоційної експансивності, потребують мінімізації [14, c. 110-119].
Отже, емоційна експансивність, як показник потреби особистості у спілкуванні, має важливе значення для духовного зростання особистості – є невід’ємною складовою духовно-катарсичної активності. Так як емоції (позитивні та негативні) виражають найбільш значимі для людини аспекти ситуацій, то емоційна експансивність виражає значимість тих чи інших людей для особистості, потребу спілкування з усіма ними та сприйняття кожної людини як спорідненої душі. При цьому відбувається катарсис (очищення) свідомості людини від соціальної дисгармонії, соціальної та духовної смерті.
Навчально-пізнавальна активність – здатність людини засвоювати, зберігати, узагальнювати нову інформацію та відображати в свідомості явища реальної дійсності, їхню сутність за допомогою пам’яті, уваги та мислення [6].
Духовність – дійова сила і специфічно людська здібність, здібність творчої людини. А щоб стати дійсним творцем, людина повинна, користуючись духовними здобутками людства, навчитися: а) перетворювати чужі почуття і думки (зміст духовності) у власні здібності і уміло користуватися ними у діяльності і житті; б) наповнювати чужі думки власними почуттями і керуватися ними, як інструментами діяльності; в) постійно розширювати і поглиблювати свій духовний світ, заповнюючи його мозаїчну картину власними здобутками [8, c. 17].
Навчальні технології у освітніх закладах разом із роботою людини над собою сприяють вростанню останнього у духовний світ на повну глибину й дають можливість уміло користуватися його здобутками. Особистості надається можливість для того, щоб його душа визріла на навчальному матеріалі - тоді він стає початковим творцем. Знання та навчальний матеріал, у якому сплетені чужі думки і почуття з уявою у гармонії між собою засвоюються вільно, без спеціальних зусиль (як гарні вірші, дотепи, яскраві думки) і щонайглибше западають у душу людини [там же].
Духовний світ людина засвоює почуттями, оволодіває мисленням, а його більш повну картину заповнює продуктами уяви. Мисленням людина здобуває знання про те, що сприйняти не може. Перешкоди, завади, задачі, які виникають на шляху до майбутнього, покликане долати мислення. Воно – розумова і психомоторна активність, яка спрямована на перетворення невідомого – і тому майбутнього – на сучасне, засвоєне і привласнене [там же].
Залежно від перешкод, завад і задач, з якими зустрічається людина у житті і діяльності, у навчанні, розрізняються такі типи мислення: 1. Мислення як розуміння для себе справжніх зв’язків між предметами, явищами природи і духовного світу, - асиміляція думок. 2. Мислення – розв’язування задач у розумовому плані, перетворення невідомого у відоме: думку – у програму дій, уяву - в образ, почуття – у мірку істини, добра і краси дій. 3. Мислення, як процес розв’язання психомоторних задач живими рухами людини. Всі три типи мислення дотримуються однієї мети – перетворити невідоме у відоме і відкрити шлях у майбутнє: найближче чи віддалене у часі; а розрізняються вони лише матеріалом, над яким працює мислення [8, c. 18].
Отже, навчально-пізнавальна активність особистості, як складова духовно-катарсичної активності, може вважатися мірою участі людини у використанні усіх типів мислення – на шляху відкриття особистого майбутнього та пізнання невідомого. Катарсис в навчально-пізнавальній діяльності людини проходить через очищення власної картини життя від смути, неясності, неосвіченості.
Ціннісні пріоритети - це механізм духовного відкриття та надбання власного “Я” особистості, який відображає її внутрішній світ та має провідне значення для неї [6].
Духовність, яка не розрізняє добра і зла, не є істинною. Дійсна духовність завжди веде людину до істини, блага і корисності, краси людини і природи [8, c. 44].
В нагоді стають ціннісні пріоритети. Їх значення найважливіші у житті людини, оскільки вони регулюють вектор розвитку особистості (деструктивний розвиток чи конструктивний, життя заради руйнування чи творення). Цінності, що сформувалися на протязі життя багатьох поколінь, пройшли випробування часом, різними культурними та історичними епохами, мають бути прийняті людиною максимально повно у життєву практику та її внутрішній світ.
Відступ від певних цінностей призводить до конфліктів. А коли ускладнення досягають межі, починається гостра боротьба. Боротьба вже не думок, почуттів чи поглядів, а йдеться про руйнування або знищення один одного [8, c. 45].
Все частіше у житті людини зустрічаються штучно створені ситуації зіткнення двох і більше універсальних цінностей. Неосвічена людина губиться в такій ситуації та втрачає життєві орієнтири. Наприклад, уряди багатьох держав створили протиріччя між цінностями здоров’я та свободи, коли пропагують громадянам здоровий спосіб життя і дають повну свободу права курити чи не курити. При цьому, ніби навмисно, забувають про корисність, благо, та цінність життя – допускають рекламу, продаж та популяризацію шкідливих речовин: тютюну, алкогольних напоїв, ліків сумнівної корисності тощо. Цінність свободи, в цьому випадку, стала безвідповідальною, а цінність здоров’я – втратила свій смисл. Подібні зіткнення цінностей відмічають багато вчених-психологів. Так, В. А. Семиченко неодноразово згадує в своїх наукових працях про зіткнення цінності «моди» у підростаючого покоління з моральними законами, спотворених цінностей демократії з цінностями права і законів тощо [4, c. 369].
Збагачення людини духовними цінностями може відбуватися двома шляхами: зрівняння (через руйнування) зовнішньої духовності під рівень своєї, власної бездуховності (шлях Герострата); працею над собою, щоб досягти вершин людської духовності – і з нею зрівнятися (шлях Гете) [8, c. 7].
Цінність виступає щодо людини як деякий конкретно не розгорнений мотив її діяльності, що визначає її цілі й загальний спосіб дії. Можна сказати, що це «мотив мотивів». Звідси смислова послідовність дій та вчинків, що звільняє людину (відбувається катарсис) від необхідності щомиті чинити вибір, приймати помилкові рішення. Так, якщо людина прагне дотримуватися вимог честі і обов’язку, їй достатньо дотримуватися установленої життєвої стратегії – орієнтації на моральні цінності [15, c. 221].
Серед базових універсальних цінностей людства слід згадати: благо, добро, свобода, життя, краса, істина, творчість, користь, правда, співпричетність, здоров’я, традиція, святість. Засадовими цінностями для українського суспільств вважаються: сім’я, здоров’я, мистецтво, праця, навчання, друзі, батьківщина, громадські обов’язки, моральні цінності. Кожна цінність має свою протилежність. Крім того беруть верх і такі деструктивні цінності, як: гроші, влада, мода, сила [15, c. 219-225].
Жертовність – здатність особистості віддавати (предмети, цінності, результати власної творчості, навіть себе) заради надії на більше благо для себе, кого-небудь або чого-небудь в майбутньому [6].
Жертовність – це поняття, що аналізує міру всеосяжності особистості людини, здатність бути потрібним, необхідним, корисним заради власного духовного розвитку та духовного розвитку інших, очищення власної свідомості від духовної напруги. Жертовність може проявлятися у різних видах діяльності людини.
Розглянемо поняття жертовності, наприклад, у спілкуванні. При спілкуванні кожен партнер шукає в іншому насамперед для себе певний зміст духовного світу, душевні якості, почуття і думки, переживання, які співзвучні його власним здобуткам. Дійовий обмін сприяє збагаченню кожного тому, що тут діє по всіх усюдах закон: чим більше віддаєш, тим більше збагачуєшся – і стаєш всеосяжнішим. Тут зливаються не лише самітні душі (що дуже важливо), але і духовність людини стає однією на двох і тих, хто спілкується [8, c. 48].
Спілкування може оцінюватися мірками інтенсивності і продуктивності, напруженості. Для нього можливе посилення, густина потоку енергії і інформації, які знаходяться в обігу, які можуть захоплюватися кожним у спілкуванні. Всі ці фактори сприяють розвитку таланту і його складових – окремо і вцілому [там же].
В інших видах діяльності людини жертовність проявляється дещо подібно, як і у спілкуванні, але й з певними відмінностями. Наприклад, у мистецтві, людина працювала, працювала і завершила роботу. Те, що нею зроблене, створене і реально існує в тій чи іншій формі, стає продуктом її діяльності – твором. Вона старалась і укладала свої образи, думки і почуття, здобутки уяви у сировину – у знакові системи якої завгодно фізичної природи: тексти, сполучення фарб, звуки чи то інші матеріальні конструкції. Твір став завершеним, якщо символ у творі – його структура, заряджена майже нескінченною енергією і інформацією, які ніколи не вичерпні. Кожна людина з твору візьме (розпредметить) стільки, скільки дозволить рівень розвитку її мислення, почуттів та уяви. Для одних символ – поштовх до чергової творчої роботи, для інших – джерело насолоди, а треті – задовольняють себе позитивними емоціями [8, c. 82-85].
Так, жертовність поряд із духовністю - це продукти діяльності багатьох поколінь творців, які втілилися у речовину, зміст своїх думок, почуттів та уяви – своєї душі. Дійсно смисли ці нематеріальні, але вони пов’язані з психічним життям людини, зі сферою ідей, внутрішнім психічним світом, який немає видимих меж [8, c. 44]. Жертовність очищає психіку людини від думок, які вичерпали свої творчі можливості або негативно діють на психічний стан людини, звільняє місце для нових, більш корисних у духовному зростанні людини ідей.
Навіть дана наукова праця, яку ви зараз читаєте, є творчим продуктом діяльності автора та багатьох дослідників, які жертвували великим об’ємом власної енергії заради збагачення ідеями наукового простору людства та очищення власного світу ідей від неясності, заради досягнення істини – універсальної цінності людства. Жертовність неймовірно корисна для того, хто є її джерелом і того, хто користується її плодами. Крім того, жертовність – це вічне джерело творчої енергії, джерело вічного життя та духовного розвитку людини.
Висновки Отже, складові духовно-катарсичної активності особистості можна вважати важливими детермінантами самопроектування фахового зростання у будь-якій галузі, в тому числі – освіті. Емоційна експансивність допомагає зберегти духовне життя особистості, навчально-пізнавальна активність збагачує духовне життя, ціннісні пріоритети визначають вектор духовного розвитку, жертовність – перетворює духовну активність на вічність.
Перспективи подальших досліджень Подальші дослідження будуть спрямовані на пошук і розробку шляхів стимулювання духовно-катарсичної активності в професійній діяльності освітян.
ЛІТЕРАТУРА
1. Перспективні освітні технології: Наук.-метод. посібник. /За ред. Г. С. Сазоненко – К.: Гопак, 2000. – 560 с.
2. Семиченко В. А. Психологія педагогічної діяльності: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – 335 с.
3. Киричук О.В. На шляху до Людини Духовної (Духовно-катарсична активність вихованця як показник ефективності педагогічної системи освітнього закладу)// Директор школи, ліцею, гімназії. – 2000. - №2-3. – С.50-58.
4. Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім.. Г. С.Костюка АПН України/ За ред. С.Д. Максименка. Т.ІХ, част. 6. – К., 2007 – 492 с.
5. Самоукина Н. В. Психология профессиональной деятельности. 2-изд. – СПб.: Питер, 2004. – 224 с.: ил. – (Серия «Учебное пособие»).
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови. http://www.slovnyk.net – 03.01.2009
7. Дж. Л. Морено. Социометрия. Экспериментальный метод и наука об обществе. Издательство «Иностранной литературы», М., 1958. 106-111 с.
8. Клименко В. Людина і ноосфера. \Навчальний посібник. Частина 2. Науково –виробниче підприємство «Альф». К.-1993. 101 с.
9. Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. – 544 с.
10. Леонтьев А. Н. Деятельность, сознание, личность. – М.: Политиздат, 1975
11. Лафренье Питер. Эмоциональное развитие детей и подростков. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, - 2004. – 256 с.
12. Bartlett, F. Feeling, imaging and thinking. British Journal of Psychology, 16(1). 1925
13. Leeper, R. W. A motivational theory of emotion to replace “Emotion as disorganized response”. Psychological Review, 55, 5-21. 1969
14. Бреслав Г. М. Психология эмоций. – М.: Смысл; Издательский центр «Академия», 2004. – 544 с.
15. Нестеренко В. Г. Вступ до філософії: онтологія людини: Навчальний посібник для студентів вищих учбових закладів //В. Г. Нестеренко. – К.:Абрис, 1995. – 336 с. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні)
16. Bhaktivedanta Swami, A. C. The Bhagavad-gita As It Is, first edition. New York: Macmillan, 1968.
Прикладні розробки автора:
«УНІВЕРСАЛ» - комп’ютерна програма моніторингу духовного розвитку особистості віком 6-16 років, проектування особистісного розвитку в освітньому просторі. Програма призначена для усіх учасників навчально-виховного процесу в школах, гімназіях, ліцеях, ПТНЗ тощо.
PERSONAL - комп’ютерна програма призначена для моніторингу духовного розвитку особистості віком 15 і більше років, профорієнтація, визначення психологічної готовності до управлінської та педагогічної діяльності тощо. Програма призначена для працюючих будь-якої організації, психологів, керівників відділів кадрів тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар